Південно-Західна філія УЗ

Про дорогу

Залізниця в основному проходить територією Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Сумської, Хмельницької та частково в районах Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей.
 
Райони, які обслуговує залізниця, розташовані у межах поліської та лісостепової зон України. Північна частина полотна, приблизно по лінії Шепетівка – Житомир – Київ – Ніжин – Бахмач, знаходиться у межах Полісся; Південна – у лісостеповій зоні. У районі розміщення залізниці мешкає приблизно 11 млн. осіб.
 
Залізниця межує з сусідніми: Московською (станції Зерново, Ворожба, Волфіно, Чигинок, Семенівка, Есмань), Білоруською (станції Хоробичі, Горностаївка, Неданчичі, Семиходи, Виступовичі), Львівською (станції Олевськ, Івачкове, Лепесівка, ), Молдавській (ст. Могилів-Подільський), Одеській (станції Журавлівка, Гайсин, Погребище-1, Миронівка, Мар'янівка), Південній (станції Мар'янівка, Ніжин, Бахмач-Київський, Бахмач-Гомельський, Ворожба).
 
Загальна експлуатаційна протяжність залізниці – 4668 км.
 
Розгорнута довжина основних шляхів становить 6438,1 км. Південно-Західна залізниця посідає друге місце за обсягом перевезень серед шести залізниць України. У загальному обсязі вантажних перевезень України кожна шоста тонна припадає на ПЗЗ. Близько третини від загального обсягу пасажиропотоку України забезпечується залізничниками Південно-Західної залізниці, зокрема значна частина міжнародних перевезень.
 
Електротягою виконується 93,3% всіх перевезень вантажів та пасажирів.
 
Експлуатаційну роботу залізниці здійснюють п'ять дирекцій із залізничних перевезень — Київська, Козятинська, Жмеринська, Коростенська, Конотопська.
 
Початок будівництва залізниць в Україні розпочався у 1860-х, коли виникла необхідність з'єднання Одеського порту та південно-західних кордонів Росії з центральними областями.
 
Першу в Україні залізницю Одеса — Балта, протяжністю 293 кілометри, будували за державний рахунок близько трьох років (1862—1865). Керував цими роботами камергер барон Унгерн-Штернберг під наглядом та контролем генерал-ад'ютанта Коцебу. Як робочої сили використовувалися каторжники і солдати зі штрафних команд, що було притаманно порядків, які у Росії тоді.
 
У травні 1868 року розпочали будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса-Балта. Рух поїздів цією лінією було відкрито через 4 роки. 7 червня 1870 року було започатковано існування Південно-Західної залізниці.
 
Пасажирський вокзал у Києві будувався одразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської. Остання була продовжена до кінця 1868 до лівого берега Дніпра в Києві, але ще два роки будували міст через Дніпро під керівництвом інженера Струве. Перший поїзд з боку Курська прийшов до Києва у лютому 1870 року.
 
У 1870-1876 р.р. збудовано ділянки Жмеринка-Волочиськ, Бердичів-Старий Кривин, у 1890—1897 рр. ділянки Жмеринка-Могилів-Подільський, Козятин-Умань, Христинівка-Шпола, Бердичів-Житомир. З 1 січня 1897 р. до Південно-Західних залізниць приєднано Фастівську лінію (Фастів-Знам'янка з гілками, побудовану на кошти приватного товариства в 1876 році, а з 6 жовтня 1902 року — Волинську лінію (лінію Київ-Коростень), споруджену за розпорядженням) уряду.
 
У 1883 р. приєднано збиткову та незавершену Бендеро-Галицьку лінію протяжністю 293,5 км.
 
З Південно-Західною залізницею пов'язана біографія інженера та вченого в галузі залізничного транспорту А. П. Бородіна. Тут він працював з 1879 по 1896 р.р.
 
У 1913 році розгорнута довжина головних шляхів становила 3906 верст, у тому числі 1349 верст — два шляхи. Рухомий склад налічував 1480 паровозів, 31809 товарних та 1650 пасажирських вагонів. У управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ та лікарська служба.